Синдром кубітального каналу (защемлення нерва в лікті)

Ні, це защемлення різних нервів у різних місцях. При зап’ястковому каналі защемлюється серединний нерв у зап’ястку й виникає оніміння великого, вказівного та середнього пальців. При кубітальному ж каналі защемлюється ліктьовий нерв у лікті й виникає оніміння безіменного пальця та мізинця. Те, у яких пальцях виникають симптоми, є важливою підказкою для розрізнення; остаточний діагноз підтверджують ЕМГ.

Ні. У легких і помірних випадках спершу застосовують методи без операції: нічну шину, що перешкоджає згинанню ліктя, уникання опори ліктем, вправи на ковзання нерва. Багатьом пацієнтам ці заходи приносять полегшення. Операцію розглядають, коли протягом кількох місяців немає відповіді або розвинулася слабкість чи атрофія м’язів.

Результат залежить від того, наскільки нерв був уражений до операції. Оніміння й біль зазвичай зменшуються швидше; відновлення сили та стоншених м’язів може бути тривалішим процесом, що триває місяці. При втручанні на ранньому етапі одужання краще. Рекомендовані лікарем вправи сприяють цьому процесу.

При згинанні ліктя канал, через який проходить ліктьовий нерв, звужується, а нерв натягується; це посилює тиск. Тому в ситуаціях тривало зігнутого ліктя (сон, розмова телефоном, опора ліктем на стіл) симптоми стають вираженішими. Утримання ліктя якомога прямим, особливо вночі, допомагає зменшити скарги.

Атрофія м’язів свідчить про те, що нерв тривало перебував під сильним тиском, і в цьому разі одужання може бути обмеженішим і повільнішим. При лікуванні на ранньому етапі, до розвитку атрофії, результати кращі. Тому при виявленні втрати сили чи стоншення в руці важливо не відкладати оцінку.

Тривале утримання ліктя зігнутим, опора на тверді поверхні, роботи, що потребують повторюваних рухів ліктем, і положення, що тиснуть на лікоть, можуть посилювати симптоми. Впорядкування цих звичок (наприклад, використання гарнітури для телефону, м’яка підкладка під лікоть) є важливою частиною лікування й іноді саме по собі дає помітне полегшення.