Гліобластома (GBM)

Гліобластома — це найпоширеніша та найшвидше зростаюча злоякісна пухлина головного мозку у дорослих. Вона походить із опорних клітин мозку (гліальних клітин) і за класифікацією Всесвітньої організації охорони здоров'я є пухлиною Grade 4 (найвищий ступінь). Пухлина зростає дуже швидко, поширюється на навколишню тканину мозку та утворює нові судини. За сучасних методів лікування середня тривалість життя становить 15–21 місяць, шанс прожити 2 роки — 26 відсотків, а 5 років — 5–7 відсотків. У пацієнтів із метильованим геном MGMT прогноз кращий (21–24 місяці). Кожен пацієнт індивідуальний; молодий вік, добрий загальний стан, можливість повного видалення пухлини та метилювання MGMT є позитивними прогностичними чинниками.

Симптоми гліобластоми залежать від розташування пухлини, але найпоширенішими є такі: сильний головний біль (гірший вранці, знеболювальні не допомагають), нудота та блювання (особливо вранці), епілептичні напади (перший симптом у 20–30 відсотках випадків), слабкість у руці й нозі з одного боку, порушення мовлення, зміни особистості, втрата пам'яті, порушення зору, проблеми з рівновагою та надмірна сонливість. Симптоми зазвичай з'являються протягом тижнів–місяців і швидко погіршуються. За наявності одного чи кількох із цих симптомів обов'язково слід звернутися до нейрохірурга та зробити МРТ головного мозку.

Для діагностики гліобластоми спочатку роблять МРТ головного мозку з контрастуванням. Типовими ознаками на МРТ є накопичення контрасту у формі товстого кільця з ділянкою відмерлої тканини всередині. Розширені методики МРТ (перфузійна, спектроскопія) показують кровотік і метаболізм пухлини. Остаточний діагноз встановлюють на основі мікроскопічного дослідження зразка тканини, отриманого під час операції. Сьогодні молекулярні тести є обов'язковими: оцінюють ген IDH (за відсутності мутації — GBM), метилювання гена MGMT (визначає відповідь на хіміотерапію), мутації EGFR і TERT. Ці тести мають вирішальне значення для визначення плану лікування та прогнозу.

Лікування гліобластоми складається з трьох основних етапів: 1) Хірургія: безпечне видалення максимально можливого об'єму пухлини (за допомогою сучасних методик, як-от флуоресценція 5-ALA, інтраопераційна МРТ, операція у свідомості). 2) Одночасна хіміопроменева терапія: через 2–4 тижні після операції протягом 6 тижнів променева терапія + таблетки темозоломіду (протокол Stupp). 3) Ад'ювантна хіміотерапія: 6–12 циклів темозоломіду (за метильованого MGMT — 12 циклів). Додатково може застосовуватися терапія електричним полем (TTFields) за допомогою пристрою Optune. У разі рецидиву можуть розглядатися повторна операція, стереотаксична радіохірургія, бевацизумаб або нові методи імунотерапії (CAR-T).

MGMT (O6-метилгуанін-ДНК-метилтрансфераза) — це ген репарації ДНК. Коли ген MGMT метильований (вимкнений), пухлинні клітини стають чутливішими до хіміотерапії темозоломідом, оскільки не можуть відновлювати пошкодження ДНК. У пацієнтів із метильованим MGMT хіміотерапія значно ефективніша, а середня тривалість життя зростає до 21–24 місяців (проти 12–15 місяців за відсутності метилювання). Тому визначення метилювання MGMT є обов'язковим для всіх пацієнтів із гліобластомою, і план лікування налаштовують відповідно. Пацієнтам із метильованим MGMT рекомендують 12 циклів хіміотерапії, тоді як за відсутності метилювання альтернативні методи лікування можуть розглядатися раніше.

5-ALA (5-амінолевулінова кислота) — це препарат, який пацієнт випиває за 3 години до операції. Пухлинні клітини поглинають цей препарат і починають флуоресціювати (світитися) фіолетово-рожевим кольором. Під час операції під спеціальним синім світлом хірург може дуже чітко бачити пухлинні клітини та краще розрізняти межу між нормальною тканиною мозку та пухлиною. Завдяки цьому можна видалити на 20–30 відсотків більше пухлини, а тривалість життя подовжується на 2–3 місяці. Хірургія під контролем флуоресценції 5-ALA стала золотим стандартом в операціях із приводу гліобластоми. Побічні ефекти мінімальні (потрібно 48 годин уникати сонця).

Ризики операції з приводу гліобластоми залежать від розташування пухлини. Загальний ризик ускладнень становить близько 5–10 відсотків. Основні ризики: кровотеча (2–3 відсотки), інфекція (1–2 відсотки), набряк мозку, судоми, слабкість у руці й нозі (біля моторної кори — тимчасова 10–15 відсотків, стійка 2–5 відсотків), порушення мовлення (біля мовної кори — 5–10 відсотків), порушення зору (потилична частка). Завдяки сучасним методикам (інтраопераційна МРТ, нейронавігація, операція у свідомості, картування моторних і мовних зон) ці ризики зводяться до мінімуму. Вкрай важливо працювати з досвідченою командою нейрохірургів.

Гліобластома майже завжди рецидивує, оскільки пухлинні клітини поширюються в тканину мозку і не можуть бути повністю видалені під час операції. Середній час до рецидиву становить 7–10 місяців. Варіанти лікування при рецидиві: 1) Повторна операція (якщо пухлина обмежена і загальний стан пацієнта добрий), 2) Стереотаксична радіохірургія (при невеликих рецидивах), 3) Хіміотерапія бевацизумабом (Avastin) (препарат, що блокує утворення судин), 4) Хіміотерапія ломустином, 5) Препарати клінічних досліджень і нові методи імунотерапії (CAR-T клітинна терапія, вакцини з дендритних клітин, онколітичні віруси). План лікування для кожного пацієнта складають індивідуально.

CAR-T клітинна терапія полягає в тому, що власні імунні клітини пацієнта (T-клітини) генетично змінюють у лабораторії так, щоб вони розпізнавали пухлинні клітини, а потім повертають пацієнту. У 2025–2026 роках терапія CAR-T при гліобластомі демонструє дуже обнадійливі результати. Зокрема, у клінічних дослідженнях оцінюють терапію CAR-T, спрямовану на EGFRvIII та IL13Rα2. Це поки що не є стандартним лікуванням, але має перспективи. У Туреччині в деяких центрах терапію CAR-T пропонують у межах протоколів клінічних досліджень. Вона може стати важливим варіантом для пацієнтів із рецидивною гліобластомою.

Під час лікування гліобластоми дуже важливо зберігати якість життя. Рекомендації: 1) Регулярні фізичні вправи (ходьба, легка гімнастика), 2) Збалансоване харчування (зростає потреба в білках і калоріях), 3) Достатній сон, 4) Управління стресом (медитація, йога), 5) Соціальна підтримка (сім'я, друзі, групи підтримки), 6) Контроль симптомів (знеболювальні, протиепілептичні, кортикостероїди), 7) Психологічна підтримка (лікування депресії, тривоги), 8) Фізична терапія та реабілітація (за наявності слабкості), 9) Співпраця з командою паліативної допомоги. Потреби кожного пацієнта різні, і план лікування слід налаштовувати відповідно.